Колись я багато писала тут. Років 8 тому. Поки мене не заблокувати по досі невідомим причинам. Писала про все, а особливо про свої стосунки, які розпочалися тоді, років 8 тому, а закінчилися восени минулого року. Але зараз не про це.

Знаєте це відчуття, коли відкриваєш новий блокнот, перегортаєш чисту сторінку, відкриваєш нотатку на телефоні або створюєш новий пост. Ти ще не знаєш про що будеш писати, а коли розпочинаєш - думки ллються і потім ти зі здивуванням перечитуєш написаний текст. Це один зі способів терапії - писати. Принаймні для мене.

Чому я тут? Декілька днів тому я не могла заснути і зловила себе на думці, що в мене в голові пусто. Ні думок про плани на майбутнє, ні розбору ситуацій з минулого, ні ідей, ні мрій, НІЧОГО. Тому вирішила вернутися до старого доброго способу терапії. Хочу, щоб думки лилися. Назва виникла моментально - не про любов. Чому? Згадалася назва одного закладу в моєму місті плюс відсутність любові в моєму житті. Вуаля.

Подивимося, що вийде з цієї затії. Тож привіт, саммер!